Я буду писати, кричати, запитувати. Поки відповідь не прийде!

Останні півтора року я працював в компанії, де були задекларовані наступні принципи та цінності: добробут усіх членів команди (а також їх сімей); створення кращої команди ІТ-розробників в Україні; постійне вдосконалення та інновації; реалізація особистості. Ще до того я працював в компанії, де основними принципами та цінностями є: інновації; досвід; якість; оперативність. І для мене це були не пусті слова. Мабуть, тому що я їх сам декларував, та намагався впроваджувати в колективі. Однак, цього було недостатньо. По-перше, цінності так і не стали спільними для усіх. По-друге, не вистачало інших більш фундаментальних цінностей, які були проігноровані. І на цьому місці розповім детальніше.

Здоров’я

Це перша фундаментальна цінність. Якщо з часом люди з якими Ви працюєте байдужі до стану Вашого здоров’я, то Ви починаєте вороже ставитися до такого середовища, адже середовище реагує на Вас відповідно. В компанії, де найголовнішою цінністю є прибуток — Ваше здоров’я це ресурс компанії. Будь-який прибуток не може бути вище за здоров’я людини, бо здоров’я за гроші не купити! Здорова людина = працездатна компанія!

Щастя

Це друга фундаментальна цінність. Здорова людина як правило й щаслива. Здорова і щаслива людина здатна створювати позитивний настрій в компанії. Щаслива людина може проявляти творчу думку та генерувати нові ідеї. Щаслива людина здатна надавати компанії, її продуктам чи послугам додаткову цінність. Щаслива людина = прибуток компанії!

Любов

Це третя фундаментальна цінність, і можливо найголовніша. Любов — це почуття, яке є одним з найсильніших двигунів компанії. На якій би Ви позиції не працювали, любов — це рушійна сила. По-перше, людина, що любить свою роботу — це ефективний співробітник, що здатний не тільки генерувати ідеї, але й втілювати їх. По-друге, любов також допомагає налагоджувати добрі стосунки із колегами. Перші великі компанії пішли якраз із сімейних компаній, тому що такі компанії зароджувались із сім’ї, а сім’я без любові неможлива. Любов — це та потужна сила, яка єднає усіх людей в купі! Людина, що любить свою компанію = процвітання компанії!

Висновок

Вже кілька років ці цінності є для мене майже святими (я бажаю їх всім на день народження). Проте, я й гадки не мав, що ці цінності можуть бути покладені в основу компанії. Є й інші цінності. Вони похідні від фундаментальних: довіра, добробут, реалізація особистості, інновації, досвід, якість, оперативність та багато іншого. Все це здається дрібницями після описаного вище. Якщо є десь люди, які поділяють основні цінності (здоров’я, щастя, любов), то я готовий підписати із Вами договір про співпрацю, та втілювати спільні проекти!

Хто знає, може з цього починається справжня держава?..

Настав час сказати про українську науку. Вона недолуга, але має шанс. І в цьому пості я спробую пояснити свою позицію.

Мотивація

Не знаю як у інших, але у мене основним стимулятором піти до аспірантури спочатку були батьки. Мій тато до сіх пір мріє, що хоча б один з його трьох синів стане кандидатом наук. В часи його молодості це було престижно. За наукову степінь скрізь були преференції, доплати до зарплати на виробництві і багато іншого. Але це було.

Зараз все інакше. Я постійно намагався знайти для себе додаткову мотивацію: престиж, соціальне значення, матеріальні преференції, цікава творча та плідна атмосфера. На жаль цього немає в українській науці. “Проффесори” зробили науку непрестижною, а інколи навпаки принизливою. Низька зарплата вчених автоматично знижує соціальний статус наукового співробітника на рівень трохи вищий за вчителя середньої школи (зарплата середнього програміста в десять разів більше стипендії аспіранта). Хабарі в інститутах поставили остаточну крапку на репутації науковців. Інколи на цю тему шуткують, що можна купити якусь кафедру і зробити на цьому бізнес. Про яку плідну та творчу атмосферу в українській науці можна тоді говорити? Немає у мене особисто мотивації.

Проте, є світло в кінці тунелю!

Про українську науку

Як тільки я поступив до університету (а я їх побачив аж два на своєму шляху), я почав вибірково сприймати навчальний процес (що відзначилося на кольорі мого диплому). І як потім прояснилося — так працюють більшість передових університетів світу. Студент сам обирає собі предмети, які йому потрібні. Зараз спостерігаються зрушення в цьому напрямку. Це я до того, що є чому повчитись в наших університетах! Я із задоволенням слухаю загальноосвітні предмети: філософія, соціологія, економіка та інше. Найулюбленіший мій предмет це філософія. Вона найбільш універсальна і розвиває процес мислення як такий.

Наша наука занадто бюрократизована і формалізована. Це зайве в сучасному динамічному світі. Будь-яка державно затверджена програма буде застарілою як тільки вийде у світ, так як вже через півроку вона буде неактуальною. Давайте дозволимо студентам самим обирати свій шлях. А університети нехай подбають про можливості для студентів, забезпечать матеріальну та творчу базу для них. Я б із задоволенням так повчився. І нехай процес навчання буде займати більший час, бо я змушений буду працювати і вести персональне дослідження, бо мені воно цікаво і корисно. От воно світло в кінці тунелю!

І цим все сказано